Джеймс Деніел Мей (англ. James Daniel May; рід. 16 січня 1963 року в Брістолі, Англія) — англійський журналіст, відомий як один з співведучих телепередачі Top Gear, спільно з Джеремі Кларксон і Річард Хаммонд. Веде колонку, присвячену автомобілів в газеті The Daily Telegraph.
Те, що я зараз збираюся розповісти, не сподобається принаймні одному моєму колезі по Top Gear, але я скажу все одно. Я хочу виступити на підтримку велосипедів.
Велосипед, без сумніву, можна назвати найбільшим винаходом. Без велосипеда і спраги створеної їм свободи у нас, напевно, не було б автомобіля. Багато великих автовиробники починали з велосипедів – Peugeot теж. І багато хто з нас вперше вивчили ази ПРАВИЛ дорожнього руху, катаючись на велосипеді.
Багато чого в нашому житті ми порівнюємо фразою «як на велосипеді кататися» ― в тому плані, що ми ніколи не забудемо, як робити те-то або те-то. Але ж насправді досить просто розучитися грати на музичних інструментах, вирішувати квадратні рівняння, з зав'язаними очима розбирати і збирати гвинтівку і пекти пироги. Лише вміння кататися на велосипеді не покидає нас через десятиліття забуття, а все це тому, що катання на цьому винаході вкорінюється в якомусь підсвідомому розумінні основ фізики. Велосипед дійсно є продовженням ― як вашого тіла, так і душі.
У кого є велосипед, а у кого його немає? Це все одно, що мати взуття або відкривачку. У таких місцях, як Копенгаген, де велосипеди стали реально опіумом для народу, вони також є і рухомим майном товариства. Адже ваше право власності на велосипед нічим не більше такого ж вашого права на парасольку або на кота.
Я добре знайомий з усіма звичайними протестами проти двоколісних і проти культу їзди на велосипедах. Але всі ці протести насправді ― абсурд. Велосипед вже давно використовують в догоду політичним цілям, і що з того? На це можна не звертати уваги, як ми не звертаємо уваги на Британську національну партію. Мене дратують люди, які купили три тижні тому велосипед і які тепер його представляють мені в якості панацеї від усіх хвороб суспільства. Я знаю, чим корисні велосипеди, і чим вони не корисні. Серед останнього – їзда з зануреним на великий новим холодильником. Ну, якщо ви не китаєць, звичайно.
Велосипедисти проскакують на червоне світло і їздять по тротуарах, і що? Велосипедисти адже це ті ж пішоходи, тому що рухаються за рахунок своїх ніг. Просто додали для кращої ефективності пару важелів і зірочок.
Ніколи не можна регламентувати поведінку велосипедів на дорозі, їх не можна обкладати дорожнім податком, вони не повинні мати страховку третіх осіб, а вміння кататися на них зовсім не має перевірятися. Це вміння сама перевірить себе, адже якщо ви не вмієте керувати велосипедом, то вріжетеся. Велосипеди – це перша сходинка вгору по сходах персонального транспорту, і використання їх повинно бути абсолютно вільним. Я буду виступати на захист велосипедів, поки мене останні сили не залишать.
Але у мене є скарга. Велосипедисти стали жалюгідними істотами.
Кілька разів на тиждень я вирушаю покататися на велосипеді уздовж річки, що протікає недалеко від мого будинку. Ця прогулянка йде мені на користь. Принаймні, до того моменту, поки я не повстречаю їде мені назустріч іншого велосипедиста. «Доброго ранку», ― щебечу я радісно, адже легені мої сповнені свіжим повітрям, а мої старі втомлені кісточки розминаються. У відповідь нічого.
Деякий час я вів рахунок, але вже давно збився. Було щось на кшталт: Мей – 8000; інші велосипедисти – 0. Я думав, може, я схожий на психа з дивацтвами. І почав просто посміхатися. Все одно нічого.
Люди, які вигулюють собак, відповідають. Відповідають ролери, відповідають ті, хто бреде додому після пізньої вечірки, ті, хто риється в сміттєвих баках, збираючи сміття, ті, хто доставляє пошту або підрізає кущі. Іноді навіть самі собаки відповідають простим «гав». І лише велосипедисти заперечують цю просту умовність вітання, яка зміцнює наше загальне братство – братерство людей. Та навіть кивка було б достатньо. Але все одно нічого у відповідь.
Быть может, эти активисты велосипедного движения не воспринимают меня всерьёз, потому что я еду в своей обычной одежде, а не в специальном костюме от Lycra с похожим на коробку от телевизора защитным шлемом и с фонариком на лбу. Но ведь тот факт, что я не одет как черепашка-ниндзя, ещё не значит, что я ненастоящий велосипедист. Я с велосипедом не расставался с трёх лет. На вершине горы в Шотландии, меня должны были даже наградить, ведь пальцы мои примёрзли к рулю. Так что не надо вести себя так, будто вы круче меня, вы, седлоголовые мерзавцы.
Именно это и пошло вкривь и вкось в велосипедной революции. Говоря откровенно, думаю, из этой революции могло бы что-то получиться. Мы бы смогли чаще использовать велосипеды, быть более здоровыми, сократили бы время путешествий, а дороги освободили бы машинам скорой помощи, вызывать которые нам когда-то да пришлось бы. Немного велосипедных прогулок и поездок помогли бы улучшить финансовое и физическое состояние предприятия под названием «Соединённое Королевство».
Але цього не відбудеться, поки люди, які зголосилися представляти цю стару і чудову діяльність не навчаться робити це хоч невеликий посмішкою і жестом привітання. Так що або посміхніться, або залиште цю справу.
Джерело:http://ovelosipede.net/dzhejms-mej-o-velosipedax/#more-547
